Михайло Васильович Бабій – це художник, який не боїться експериментувати. У нього свій індивідуальний яскравий почерк, своя манера письма. І тому його роботи легко впізнаються. Народився український художник Михайло Бабій 18 березня 1948 р. в м. Вінниці. Закінчив Одеське художнє училище імені М. Б. Грекова у 1968 р. (викладач – В. Г. Путєйко). У 1975 році закінчив Київський державний художній інститут (тепер – Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), факультет живопису, майстерня народного художника УРСР В. В. Шаталіна. Педагоги: Л. І. Вітковський, В. І. Гурін, В. А. Чеканюк, Т. М. Голембієвська.
Член Національної спілки художників України з 1989 року. Учасник всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних виставок із 1985 року, трієнале живопису І-ІІ – 1998 та 2001 рр., які відбувались у м. Києві. Учасник І Міжнародного ART-фестивалю “Класичний український авангард та сучасне українське мистецтво” (Київ, 1996 р.)
Персональні виставки:
1987 р. — Україна, м. Вінниця, бібліотека ім. К. А. Тимірязєва.
1992 р. – США, м. Нью-Йорк, галерея ОМУА.
1992 р. – Польща, м. Кельце.
1992, 1993 рр. – Україна, м. Черкаси, галерея “Асса”.
1998 р. — Україна, м. Вінниця, бібліотека ім. К. А.Тимірязєва.
Працює у галузі станкового, монументального живопису та графіки.
Творчий доробок у галузі монументального живопису нараховує понад 2000 кв. м настінного живопису та більше ніж 600 станкових робіт.
Художні витвори Михайла Бабія знаходяться у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, Вінницькому та Хмельницькому обласних художніх музеях і приватних колекціях країн Західної та Східної Європи, США, Росії, України.
Головний монументальний твір — розпис музею-бібліотеки М. Стельмаха в с. Дяківці Вінницької області.
Основні станкові роботи: «Цукор Поділля», «Козацька зброя», «Золотий перетин Вінниччини», «Незламні доньки – квіти матері України».
Упродовж останніх років жоден із вінницьких художників не творив у таких умовах надсекретності, як Михайло Бабій: за постійно замкнутими дверима майстерні, де спеціально почеплена щільна завіса до часу надійно ховала від гостей майбутній витвір фантазії. По-перше, про всяк випадок автор убезпечував себе від небажаних запозичень, адже крадіжки ідей — не таке вже й рідкісне явище у мистецькому середовищі. По-друге, покров таємничості дозволяв підготувати для глядачів несподіванку, яка мала підсилити естетичний ефект від побаченого.
Твори «Золотий перетин Вінниччини» та «Незламні доньки – квіти матері України» — бачили не лише на Поділлі, а й у столиці. Два полотна складають історію України: 158 персоналій. «Золотий перетин Вінниччини» – це груповий портрет видатних діячів, які народились або творили у нас на Вінниччині. А «Незламні доньки – квіти матері України» не мають таких географічних обмежень. До кожної роботи докладено детальну карту-схему, де глядач може довідатися, хто зображений на полотні і що та чи інша особистість зробила для нашої області й держави загалом. «Ви бачите обличчя людей, які поклали своє щастя, а то й життя для Батьківщини, – каже мистецтвознавець Юлія Присяжна, яка є співавтором проекту, оскільки взяла на себе всю підготовчу роботу з пошуку матеріалів. – Михайло Бабій обрав для себе складний, дещо конфліктний, дратуючий багатьох «посередніх» і «пересічних», напрямок творчого шляху: відтворити частину української історії мовою символіко-портретних композицій. Проект спрямовано на історичне самоусвідомлення нації, відновлення забутих і відкриття невідомих широкому загалу сторінок історії України».
«Золотий перетин Вінниччини» може стати рекламою Вінницької області, краю з високим інтелектуальним потенціалом. Ідея виникла у художника давно, ще десь наприкінці вісімдесятих, але довго не відважувався взятися за настільки масштабний проект. Крига скресла, коли у Михайла з'явилася спільниця — після навчання у столиці до рідного міста повернулася мистецтвознавець Юлія Присяжна, яка повноправно вважається співавтором твору. Юлія взяла на себе значну частину підготовчої роботи (насамперед пошуки матеріалів), яка тривала три роки і включала численні поїздки по області на місця діяльності прототипів героїв. Ще рік пішов на ескізи та розробку цілісної композиції на картоні, два роки — на заключний етап творення самого «Золотого перетину Вінниччини».
І ось наприкінці літа, коли на полотні висохли останні мазки, грандіозна композиція постала перед аудиторією спершу на колективній виставці мистецького об'єднання «Серпень», потім — на експозиції під відкритим небом, приуроченій до 650-річчя Вінниці. Ювілей був дуже зручною нагодою презентувати працю, бо головним її героєм виступила сама історія — в основному картина є груповим портретом історичних і культурних діячів, які народились або працювали в Подільському краї за останні півтисячі років. Хронологічно розпочинає ряд просвітник Петро Могила, адже у м. Вінниці сім років був філіал Києво-Могилянського колегіуму, а закінчує поет і археолог, відкривач сарматського золота Володимир Прилипко, який відійшов у вічність у 2004 році. А поряд iз ними на площині ще 104 визначні особистості. Одні з них мають світове ім'я, як, наприклад, лауреат Нобелівської премії, мікробіолог Залман Ваксман, інші відомі передусім у регіоні — серед таких можна назвати художника Яна Засідателя.
Та лише вказаними часовими рамками малярська парусина історії не обмежується. Портрети скупо, але органічно доповнюються матеріальними об'єктами, і першим серед них можна назвати трипільську зооморфну статуетку, виготовлену приблизно за три тисячі років до нашої ери. В інший бік хронологічна шкала розмикається умовним образом людини майбутнього. У картині закладено три ромби: один у центрі, великий, і два менших обабіч. Орнамент наших подільських рушників. Ромб – символ обробленого поля. А якщо всередині крапка, то це символ засіяного поля. Ці образи у нашій підсвідомості. Недарма так часто зустрічаються, скажімо, на воротах приватних садиб. «Усе тримається на Дереві буття. А вгорі в центральній частині полотна – цифра 8, не випадково: символ безкінечності”, – пояснює свій твір Михайло Бабій.
Використання подібних прийомів у мистецтві, особливо постмодерної доби, не новина. Серед найвідоміших можна назвати, наприклад, дещо хаотичні живописні колажі Іллі Глазунова. Однак Бабій іде іншим шляхом. Організуючим стрижнем його картини стали сакральні символи, які одвіку побутували в Україні та на Поділлі. Це крона світового дерева і потрійний ромб — умовне позначення засіяного поля. Уже в них вписуються і портрети людей, і предмети, характерні для кожної епохи, і — куди подінешся від естетичного впливу постмодерну! — художні цитати з мистецьких творів минулого. Скажімо, увінчує верхівку дерева вінницький пейзаж зі старої акварелі польського художника Наполеона Орди.
Ці полотна не сталі, вони живі. Як зазначив сам митець, картини можуть збільшуватися, поповнюватися новими персоналіями. Тож для кожного наступного художника теж є робота: можливо, хтось із історичних особистостей, які мають стосунок до їхнього рідного міста чи села, вартий того, аби бути в «Золотому перетині Вінниччини».
