Шість десятиліть історія, немов кіт учений, ходить по ланцюгу навколо потоптаної галявини неподалік села Стрижавка, кілометрів за вісім від Вінниці. Піде праворуч — пісню заводить про казкові скарби, награбовані фашистами і нібито сховані у глибинах розташованого тут бункера самого фюрера... Ліворуч — казки розповідає про негативну містичну ауру, що залишилася після нацистського шабашу, а також про ту самісіньку таємничу надзброю, якою Гітлер страхав противників, однак чомусь не став застосовувати, а приховав у подільській землі на кшталт міни уповільненої дії. Цілком очевидним здається факт: державі, подібній СРСР, яка мала спецслужби на кшталт НКВС і КДБ, за бажання, не знадобилися б десятиліття для встановлення, що ж це за скалка така сидить у радянській землі. Очевидно, що такого бажання не було.
Давайте не станемо квапитися з розкопками, просвічуваннями подільської твердині з космосу й іншими дорогими операціями. Краще ще раз звернемося до документально підтверджених даних, які вдалося зібрати. Найбільш поширена версія, яку ретельно переписують колеги протягом багатьох років, дуже романтична. Нібито найближчий соратник фюрера, номер два рейхсмаршал Герман Геринг у роки Першої світової воював льотчиком на Поділлі, закохався в українську красуню, проте, відлітаючи додому, залишив її при надії. Це й спонукало його порадити Гітлерові Вінницю як місце найкращої дислокації майбутньої ставки верховного головнокомандувача.
Історія гiтлерiвської ставки "Вервольф" (із нiмецької — перевертень, вовкулака) щільно вкутана таємницями та пiвстолiтнiм забуттям, скрiплена рiками людської кровi, особiстським грифом "Совершенно секретно" й мiсцевими забобонами.
На початку вересня 1941 року компетентна комісія у складі фахівців із різних галузей на чолі з головним ад'ютантом вермахту генерал-майором Шмундтом остаточно визначилася з будівництвом майбутньої філії польової ставки фюрера в лісовому масиві північніше від Вінниці між селами Стрижавка та Коло-Михайлівка. Комісія ретельно вивчила географічні, природні, біологічні та інші характеристики території, під'їзні шляхи до неї, а також політичну ситуацію в даному регіоні, склала відповідний акт і доповіла про свої висновки фюреру.
Гітлер, маючи звичку все піддавати сумніву, доручив додатково вивчити це питання і винести власний вердикт спеціально створеному за його вказівкою Берлінському інституту окультних наук. До слова, в цьому закладі було зібрано близько 400 найсильніших практикуючих магів, астрологів, екстрасенсів, відомих вчених-парапсихологів, до чиєї думки фюрер завжди прислухався. Загалом, ухвалюючи важливі рішення, він фанатично вірив у вплив на перебіг подій потойбічних сил.
Фахівці незвичайного інституту зійшлися на думці, що територія, пропонована для майбутнього лігва фюрера, розташована «... в зоні негативних енергій землі, а тому ставка автоматично стане їх накопичувачем, генератором, що дозволить подавляти волю людей на великій відстані». Цього для Гітлера було достатньо, щоб дати своє «добро» на спорудження чергового таємного об'єкту під Вінницею. Назву майбутній ставці він придумав сам. «Вольф» у перекладі з німецької — вовк. Це був партійний псевдонім фюрера. «Вервольф» означає «вовк-перевертень».
Керували будівництвом віртуози фортифікаційного мистецтва з «Організації Тодта». Вінницька філія головної польової ставки споруджувалась у два етапи. Перший тривав із жовтня 1941 р. по вересень 1942 р. Другий — із грудня 1942 р. по липень 1943 р. включно.
Одночасно з цим будівництвом неподалік «вилися гніздечка» для Гіммлера та Геринга. Для розміщення штабу Люфтваффе, очолюваного Герингом, було вибрано ділянку лісу біля села Черепашинці — в 30 км на північ від Вінниці. Ставка Гіммлера — «Хочевальд» (у перекладі з німецької — «Заповідник») будувалася на виїзді з Житомира. Щоправда, вона призначалася не тільки для рейхсфюрера СС, а й була українською резиденцією рейхсміністра доктора Ламмерса та міністра закордонних справ Ріббентропа.
Що стосується «Вервольфу», то він фактично був копією, але значно менших розмірів, головної ставки Гітлера у Східній Прусії «Вольфшанце» поблизу м. Растенбург і Мазурських озер. Вона, до речі, вважалась найпотужніше захищеною серед усіх його численних резиденцій.
На визначеній для «Вервольфу» території під будівництво відвели 4 кв. км лісового масиву, розбили будівельні майданчики. Передусім було завезено більше ніж 100 тисяч кубометрів морської гальки з чорноморських пляжів Одеси, її додавали в бетон із чітко визначеною метою — галька, звільнена морською водою від радіації, мала ввібрати в себе шкідливе радіаційне випромінювання місцевих гранітів. Конструкції для блочних будинків постачали німецькі підприємства. За розпорядженням Гітлера, на будівництві застосовували лише сиру деревину, оскільки, на його думку, вона краще впливає на здоров'я людини.
Кожен із 13 секторів оточений мінними полями, двометровою огорожею з колючого дроту та лiнiєю високої напруги. Понад 80 житлових i службових примiщень тiльки частково розташувалися на поверхнi (в т.ч. особистий будиночок Гiтлера і мармуровий басейн, де вiн купався разом із Євою Браун). А пiд землею мiстилося аж сім поверхiв, причому стiни герметичних примiщень були завтовшки 5 м, а перекриття — 8 м, усе це оснащене унiкальними дренажними, повiтрофiльтраційними системами та автономним енергозабезпеченням! Він був забезпечений першокласними системами зв’язку (броньований кабель з’єднував його навіть із Берліном!). Тут були величезнi продуктосховища, воду видобували з артезiанських джерел. До дрібниць була продумана система водопостачання. Питна і технічна вода подавались окремо з двох 120-метрових артезіанських колодязів. Для пожежних потреб воду брали з Південного Бугу. Для цього на річці, всього за 15 метрів від траси Вінниця — Житомир, німці встановили водонасосну станцію і закачували воду в пожежний резервуар. Каналізаційні води проходили біологічне очищення на двох спеціальних установках і тільки після цього скидалися в Буг. Загальна протяжність каналізаційної мережі ставки складала близько 9 км. Були також побудовані контрольні шахти.
Одним словом, "Вервольф" мiг спокiйно витримати наземний ядерний вибух, протягом десятилiть забезпечуючи роботу в автономних умовах не однієї сотні осіб.
У ході будівництва розкішний сосновий ліс був суттєво розріджений, тому відразу вжили заходів для маскування об'єкту. Для цього завезли новий дерен і покрили ним 12000 кв. м площі, висадили також 800 дерев і понад 1000 кущів. По території ставки пролягло 6 км асфальтівки та 2 км пішохідних доріжок.
Крім того, до «Вервольфу» підвели залізничну колію, а за її межами збудували смугу для зльоту і посадки літаків.
Всiх вiйськовополонених, задiяних на будiвництвi (вiд 2 до 14 тис., за рiзними даними), було знищено. Мало того — лiтак із провiдними фахiвцями фiрм "Тодт", "Краус-Гаар", "Галас", "Нойманн", якi керували всiма роботами, чомусь вибухнув у повiтрi... Ставку оточувала могутня система охоронних споруд, її охороняла служба безпеки, елiтна вiйськова частина СС "Велика Нiмеччина", а зенiтники мали право збивати будь-який лiтак, що з'явиться над "Вервольфом", навiть нiмецький. Мiсцевi партизани довго навiть не здогадувалися, що замiсть "елiтного офiцерського санаторiю" в лiсi поблизу с. Стрижавки будують "лiгво фюрера". Втiм, поступово кiлькiсть "актiв непокори" в районi "Вервольфу" сягнула 1860. Можливо, саме тому фюрер вiдвiдав ставку лише двічі, під час цих перебувань він ухвалив ряд доленосних рішень: 16.07—29.09.1942 р. (ухвалення "директиви № 45" — наступ на Сталiнград і Чорноморське узбережжя Кавказу) i 19.02—8.03.1943 р. (директива на проведення операцiї "Цитадель") .
Отже, з усього виходить, що «Вервольф» задумувався і споруджувався як об’єкт довгострокового користування, з урахуванням того, що діяти йому доведеться на глибоко ворожій окупованій території, де небезпека може чекати не лише з неба, а й із-за кожного куща. Втім, і небо над ставкою теж не було таким уже безхмарним, адже бомбила ж радянська дальня авіація навіть Берлін! Як же в такому разі могли зганьбитися маститі фортифікатори: для самого фюрера спорудити захисток, який не має запасних підземних ходів, які б виводили його мешканців на досить безпечну відстань від місця можливого бомбування чи диверсії?
Схоже, ми дедалі більше наближаємося до якоїсь нової версії. Хто сказав, що стрижавською галявиною обмежуються межі «Вервольфу»? На півдорозі від Немирова до Вінниці, у селі Вороновиця, під склепіннями стародавнього палацу Можайського розміщався аналітико-розвідувальний відділ генштабу сухопутних військ «Іноземні армії Сходу», яким із весни 1942 року почав командувати майбутній «шпигун століття» Рейнхард Гелен. По сусідству знаходилися колеги-абверівці з трьох штабів «Валлі»; тут же причаїлася і підпорядкована Гейдріху, а пізніше Шелленбергу секретна супергрупа.
Як бачимо, улітку 1942 року ця зона служила ніби польовою столицею Третього рейху. Дві головні стратегічні задачі, поставлені перед «Вервольфом», були породжені жадібним нетерпінням Гітлера, котрий був украй байдужим до життя і смерті мільйонів, але такою ж мірою недовірливим щодо власного дорогоцінного здоров’я. Фюрер боявся не встигнути завершити свою «місію». І тому квапився приступити до колонізації вже захоплених земель. А також до здійснення своєї спільної з Гіммлером та іншими подільниками мрії про створення особливої держави СС. Перші регіони майбутнього ордена вже були позначені: Калінфельд неподалік Калинівки, Ферстенберг біля Коростеня, Хегевальд близько Житомира.
Коли над Вінницею, оголошеною фюрером містом-фортецею, нависла загроза з боку стрімкого наступу 38-ї радянської армії під командуванням генерал-лейтенанта Кирила Москаленка. Фюрер: наказав«Усе спалити!». Так і судилося «Вервольфу» довгі десятиліття проіснувати з підірваними і старанно закупореними з боку стрижавської галявини входами. Якщо ж припустити, що були й інші входи, то немає ніякої впевненості, що їх не спіткала така ж доля.
Незаперечним є те, що питання, як нині ставитись до руїн «Вервольфу», який надати їм статус, залишається відкритим. Адже інтерес до них залишається незмінним. Сюди щороку приїздять численні туристичні групи, колишнім гітлерівським лігвом цікавляться офіційні особи та делегації. Але для нас «Вервольф» — це не просто кладовище залізобетону, а передусім трагічне місце, де творилось жахливе свавілля, де одним розчерком пера знищувалися мільйони людей. Розміщення на території Вінниччини філії головної польової ставки Гітлера спровокувало численні арешти і відправлення в концтабори десятків тисяч подолян. Тому, руїни «Вервольфу» — це засторога нащадкам, які не повинні допустити відродження фашизму і тоталітарної системи. «Вервольф» — це глибокий рубець на тілі та в долі України.
